Люстрація в Польщі стосується лише співпраці зі спецслужбами, вимагає доведення індивідуальної провини в суді і не забороняє тим, хто чесно зізнався в своєму КДБшному минулому, претендувати на більшість державних посад. Проте навіть така «м’яка» форма очищення влади викликає спротив й через 20 років після початку люстраційних процесів.

Такого висновку дійшла Олександра Дрік, керівник інформаційного відділу Громадського люстраційного комітету, делегована Громадською радою з питань люстрації при Міністерстві юстиції відвідати Польщу з 4-денним навчальним візитом, організованим проектом «Справедливе правосуддя» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) спільно з Фундацією «Відкритий діалог».

Особливість поїздки — у величезній кількості зустрічей з тими, хто створював та реалізує люстрацію в Польщі:
• депутат Сейму Марчін Свєнчіцкий;
• співавтор польського люстраційного закону Аркадіуш Муларчук;
• президент Інституту національної пам’яті Лукаш Камінський;
• працівники і прокурори Люстраційного департаменту Інституту національної пам’яті;
• експерти Національної школи публічного адміністрування;
• Комісія з питань прав людини;
• спеціаліст Департаменту роботи із судами, організації та аналізу юстиції Міністерства юстиції Польщі Даріуш Кубчак;
• директор апарату голови Національного антикорупційного бюро;
• колишній керівник Центрального Аниткорупційного бюро Ернест Бейда;
• голова Ради громадської організації «Court Watch Poland Foundation» Бартош Пілітовскі;
• суддя Верховного суду Польщі.

Про особливості української люстрації, її успіхи та невдачі читайте нижче.

Про польску люстрацию

Поляки шкодують, що їхня люстрація була занадто «м’якою».
Автор польського люстраційного закону Аркадіуш Муларчук під час зустрічі зізнається: якби міг повернути час назад, то написав би закон з «нульовим варіантом» — який би прибрав всіх і почав будувати країну на здоровому фундаменті.

Люстрація в Польщі триває вже понад 20 років і лише за критерієм співпраці зі спецслужбами. Люстраційну декларацію мають подати всі, хто народився після 1 серпня 1972 року.

Тим, хто чесно зізнався у співпраці зі спецслужбами, не забороняється працювати на державній службі чи претендувати на виборні посади, окрім деяких конкретних посад. Заборона розповсюджується лише на тих, хто приховав цей факт (так званих «люстраційних брехунів»), якщо це доведено в суді. Це означає, що Президентом або депутатом може стати людина, яка співпрацювала зі спецслужбами, у випадку, якщо вона відкрито визнає цей факт.

Окремі посади, на які розповсюджується заборона незалежно від зізнання в співпраці зі спецслужбами, — це посади в розвідці, Службі безпеки та Національому антикорупційному бюро.

Протягом цього часу Польща тричі розпочинала люстрацію. Перша невдала спроба була зроблена ще у 1992 році. У 1997 було проголосовано закон про люстрацію, який стосувався близько 20 000 осіб. 40 осіб тоді було визнано «люстраційними брехунами» (які у своїй декларації не вказали, що мали зв’язки зі спецслужбами), через що їм було заборонено займати посади, на які розповсюджувалась дія люстраційного закону. Проте оскільки їхню співпрацю було доведено на основі таємних документів, всі 40 оскаржили рішення в Європейському суді з прав людини. Тому у 2007 прийняли новий закон, яким розсекретили документи і повторно люстрували тих самих 40 осіб. Також новий закон розширив коло осіб, на яких розповсюджувався обов’язок подати люстраційну декларацію, наприклад, адвокатів та вчителів. Цікаво, що багато адвокатів не захотіли подавати люстраційні декларації і відмовились від адвокатської практики, щоб не проходити перевірку.

Підстава для люстрації мала бути доведена по кожній окремій людині в судовому порядку. Надзвичайно складний і довгий процес індивідуальної перевірки, коли, за зізнанням місцевих люстраційних прокурорів, треба доводити, що «біле — це біле, а чорне — це чорне», призвів до того, що процес очищення дуже затягнувся. У деяких «люстраційних брехунів» вже спливає 10-літній строк заборони обіймати державні посади, і вони знову повертаються до влади.

Про орган люстрації

Люстраційними перевірками в Польщі займається Люстраційне бюро. З 2007 року Люстраційне бюро стало частиною Інституту національної пам’яті, який розслідує злочини проти польського народу.

В Люстраційному бюро працює близько 50 людей. Тут обробляють і вносять до реєстру люстраційні декларації, розбирають, аналізують і оцифровують архіви спецслужб, а незалежні прокурори проводять розслідування.

Основа для люстраційних перевірок Бюро — архіви спецслужб. Для роботи з ними використовують найновіше обладнання, яке дозволяє виявляти, наприклад, невидиме чорнило або читати навіть ретельно зафарбований текст.

На сьогодні люстраційні декларації в Польщі подали 370 тисяч осіб. 2800 з них зізнались у співпраці зі спецслужбами. Близько 200 — визнані «люстраційнийми брехунами».

Понад 40 000 співробітників спецслужб каталогізовано. Всього їх має бути 300 тисяч — для цього знадобиться щонайменше ще 10 років.

Доступ до каталогів Люстраційного бюро мають журналісти та науковці.

Люстраційне бюро майже не співпрацює з громадскістю чи громадськими організаціями. Основа їхньої роботи — це архіві спецслужб. Натомість найактивніше громадяни беруть участь у перевірці майнових декларацій. Інформацію про невідповідність реального майна задекларовному кожен може надіслати до Національного антикорупційного бюро, яке ретельно перевіряє кожне повідомлення.

Про перевірку декларацій

Перевіркою майнових декларації в Польщі займається Національне антикорупційне бюро. Декларації перевіряються вибірково або тоді, коли хтось повідомляє про підозру у невідповідності задеклованого майна фактичному.

Найбільша проблема з майновими деклараціями пов’язана із тим, що немає уніфікованої форми подання декларацій — їх існує майже кілька десятків видів. Іноді це призводить до проблем і скандалів. Наприклад, один із польських міністрів не задекларував коштовний годинник і був за це звільнений. Натомість іншому дозволили виправити декларацію і залишитись на посаді після того, як з’ясувалось, що він забув задекларувати приватний літак. Однак такі випадки є, скоріше, виключеннями, які набувають дуже широкого розголосу і на які завжди оперативно реагує Національне антикорупційне бюро.

Про люстрацію суддів

Польща кілька разів намагалась провести люстрацію суддів. З 1997 протягом трьох років перевіряли, чи не порушували вони суддівської етики через співпрацю зі спецслужбами та комуністичним режимом. Тоді з посади судді була звільнена 1 людина. У 2007 провели майнову перевірку одночасно на трьох рівнях: декларації суддів перевіряли колегія суду, податкова адміністрація та Центральне антикорупційне бюро. Жодного суддю не вдалося піймати на хабарництві.

Про оскарження люстрації

В України немає підстав боятися позовів до Європейського суду з прав людини, оскільки подібні справи вже неодноразово вирішувались на користь держави. Наприклад, справа «Сідабрас і Дзяутас проти Литви», в якій люстровані позивачі вимагали поновити їх на посадах через те, що їх звільнили через багато років після того, як вони перестали співпрацювати з КДБ. Тоді суд ухвалив рішення, що звільнення цих осіб відповідало законним цілям, оскільки Литва не бажала повторити досвід минулого, визнала себе демократичною державою, яка спроможна себе захистити, тому звільнення цих осіб вимагав захист національної безпеки, громадського порядку, економічного добробуту країни, а також прав і свобод інших громадян.

Якщо підсумувати, люстрація в Польщі — технологічний, але довгий процес, цінність якого, скоріше, у відоновленні історичної справедливості, ніж реальному очищенні влади.

Ситуація з люстрацією в Україні — особлива, що визнала минулого тижня і Венеціанська комісія. Вона безпрецедента, оскільки її критеріями є не тільки співпраця зі спецслужбами комуністичного режиму, але й злочинного режиму, поваленого всього лише рік тому. Вона іноваційна, оскільки вперше в європейській історії децентралізує процес, надаючи право приймати рішення про звільнення не єдиному органу люстрації, а керівникам тих органів, в яких працює посадовець. Вона по-справжному народна, оскільки створена і контрольована самим суспільством — активними громадянами, які по всій країні забезпечують її виконання. Вона дієва, оскільки дозволяє виявляти антикорупційну складову і звільняти нечесних чиновників, поки жоден інший антикорупційний закон в Україні до не працює.